Чи знаєш ти, світе, як сиво ридає полин,

Як тяжко, як тужно моєму народу болить!

Чорнобиль... Нині це слово знає весь світ. Чорнобиль — це мука і трагедія,  це подвиг і безсилля,  це пам'ять,  це наш нестерпний біль.

І сталося це літа Божого

Тисяча дев'ятсот вісімдесят шостого.

Було тихо-тихо й погожо.

І сталося це літа Божого,

Яке запам'ятається кожному

Українцю навічно та просто-просто.

І сталося це літа Божого

1986-го...

Чорною плямою стала на нашій блакитній планеті чорнобильська трагедія. Двадцять вісім  років  пройшло з того часу, як вибухнув реактор на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС. Смертоносна пилюка з ядерної печі покриває білі хати, квітучі сади, зелені ліси, засіяні поля. І більше  чверть століття  цвітом скорботи і суму зацвітають чорнобильські сади і хворіє серце, тому що знає – не на добро це, не на життя.

25 квітня день у нашій школі розпочався Лінійкою скорботою «Білий птах на чорному тлі», в якій взяли участь учні 6 та юнаки 8 класів з вчителями  Городецькою Н. Я. та Вільховою А. В.. Тихо лунають рядки розповідей, школа в подумі та тиші… - це наша людська пам’ять. Родзинкою лінійки став танок Скорботи у виконанні  Вересовської Анни та Кравець Тетяни, Івашової Фаїни та Дубової Ангеліни.

За днями дні— минув повільно рік,

За днями дні — і 28-й минає.

Нехай же лихо наше проминає

І в світі не повториться. Ні! Ні!