Голодомор 1932 – 1933 років – це людське горе, сльози, страждання. Ми не маємо права забувати  свою історію, минуле повинно говорити і говорити правду. Саме наша пам'ять про Голодомор повинна стати могутнім консолідуючим моментом, який покликаний духовно й ідейно згуртувати націю, стати міцним фундаментом державності.

         На базі нашої школи було створено 6 пошукових груп, які складаються з учнів 1- 9 класів, разом з вчителями – наставниками й  помічниками.

         З’ясовано, що під час Голодомору в селі Водяне померло близько 500 чоловік, умовне поховання велося на двох кладовищах ( зараз там встановлено знаки  «Жертвам Голодомору 1932 – 1933 років»).

Михненко Євдокія Петрівна, Гладун Софія Петрівна, Муленко Любов Іванівна, Ковбаса Григорій Михайлович - цей список очевидців можна продовжувати. Страшно  чути  від них: «Не було чого їсти, сильний голод тоді був. Їли траву і збирали дохлятину. Нажаль, були і випадки канібалізму, коли люди не розуміли, що вони роблять. Гинули і цілі сім’ї, гинули батьки, рятуючи своїх дітей.  Виживали завдяки допомозі один одному…»

         По всіх класах пройшли тематичні виховні години ««Голодний рік, голодний вік. Запалимо свічки…», 

а в 5 класі – урок пам’яті «Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками»,  учні 9 класу взяли участь у приспущенні Державного Прапора України. Куточок пам’яті у шкільній бібліотеці не залишив нікого байдужим.

         Моторошне  дійство, коли по селу 23 та 24 листопада   водночас замерехтіли на вікнах свічки пам’яті.

         Не звільняється пам'ять

Відлунює знову роками

Я зітхну…

Запалю обгорілу свічу…